Тополі. тополі високі, тінисті,
Рядочками стали обабіч доріг.
В них сонечко грає промінням у листі,
І вітер спиняє шаленій свій біг
Приспів
Ой,тополі, тополі, то зелені, то голі,
В синім небі над вами линуть хмари поволі,
Ой,тополі, тополі, ви на вічнім приколі,
І не в змозі розраять людські сумніві й болі.
Тополі, тополі розкинули шати,
До вас я свої сподівання несу,
Бо можу, тополі, лиш вам розказати
Чому так ятрить моє серденько сум.
Приспів
Ой, тополі. тополі,то зелені, то голі.
В синім небі над вами линуть хмари поволі,
Ой, тополі, тополі. ви на вічнім приколі,
І не в змозі розраять людські сумніви й болі.
Дороги, дороги, надії, чекання,
Та часом життя зводить їх нанівець
Тополі ви бачили горе прощання,
І радість від зустрічі рідних сердець.
Ой. тополі, тополі, то зелені. то голі,
В синім небі над вами линуть хмари поволі.
Ой, тополі, тополі, ви на вічнім приколі.
І не в змозі розраять людські сумніви й болі.
Микола Токарь
Николай Токарь,
Сидней Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.Служил в армии на Камчатке. Не имею, не состоял, не привлекался.Прошёл середину восьмого десятка.В браке состою 46лет.Имею дочь и троих внуков. Живу в Сиднее с 1997года. e-mail автора:niko1938@gmail.com
Прочитано 8580 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Когда моя плоть умирала - сергей рудой Как закон, ослабленный плотию, был бессилен, то Бог послал Сына Своего в подобии плоти греховной в жертву за грех и осудил грех во плоти
Поэзия : Дорогая душа - Лариса Зуйкова Утром написала на кусочке бумаги в трамвае первый куплет, а вечером позвонила Наташа – папа уже сутки без сознания, а 19 утром его не стало…Как много ему было засвидетельствовано о Господе, а он всё не хотел смириться под крепкую руку Божию.
Поэзия : К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.